Сегодня: 20. 11. 2017 року

Війна завдала ран, але не вбила оптимізму

Опубліковано в Суспільство Автор  грудня 05 2016 розмір шрифту зменшити розмір шрифту збільшити розмір шрифту
Оцініть матеріал!
(0 голосів)

– Ще в ранньому віці Юрій проявляв великий інтерес до автомобілів. Батько був водієм, старший брат і навіть він, ще підлітком, уже водив авто. Це в нашій родині в крові, – розповідає мати героя Ганна Георгіївна Ходан.
І хоча батьки хотіли для дитини іншої долі, у юнака були інші амбіції та плани на життя. Хлопець мріяв стати військовим. Сперечатись з ним не було сенсу.
– Він прийняв доросле, чоловіче рішення. Ми не стали на заваді його мрії, – каже Галина Георгіївна.
Коли у 2010 році Юрій прийшов на медкомісію, лікарі одразу ж запропонували йому служити у морфлоті в Криму. Бездоганне здоров’я допомогло б витримати випробування морською стихією, та й зарплата на той час була досить значною. Проте юнак не захотів покидати рідного краю і попросив залишити його в Чернівцях. Тож молодого воїна відправили до Чернівецького топографічно-геодезичного взводу, де Юрій служив до 2013 року. В армії хлопець почував себе, як риба у воді: чудовий колектив, часті переїзди та три автівки в розпорядженні. Служба давалась легко. Але потім йому довелося змінити дислокацію.
– Чому я вирішив піти в зону АТО? В частину найдійшов наказ з міністерства оборони про загрозу в Україні. Разом із найкращими побратимами, не вагаючись, поїхав у «гарячу точку». Адже я давав присягу Батьківщину захищати, – розповідає Юрій Ходан.
Уперше на схід поїхав на півтора місяця. Батьки по кілька днів чекали звістки від дітей, адже з ними не було зв’язку. Вояки мусили виживати без електроенергії, їжі та гарячої води. Мати коли запитувала сина, що йому вислати посилкою, Юрій жартома відповідав: «Колу і згущене молоко». Та, на превеликий жаль, продукти та матеріальна допомога, яку передавали волонтери й батьки, до бійців доходили не завжди. Добре, що місцеві мешканці приносили раз у тиждень сала та хліба.
На службі солдат перевозив усе: кирки, лопати, боєприпаси, медикаменти та навіть поранених. Часом потрапляв під сильні обстріли, так, що від кузова залишалось саме решето.
У зоні бойових дій Юрій перебував майже півроку. Після першого місяця служби йому дали відпустку на два тижні. Провести її планував у рідному Сторожинці. Але вже за кілька днів довелось повернутися до своїх побратимів. Напарник військового підірвався на міні, і вся машина з боєприпасами згоріла.
А невдовзі й з ним сталася біда. Матері подзвонили знайомі: «Бери з собою валізу ліків і приїжджай – син лежить поранений, не рухається...».
– Трапилося це в Краматорську. Ми виїхали з аеропорту вночі, щоб розмістити знаки та маячки, аби артилерія влучно стріляла. Після вдало встановлених двох міток до третьої ми не доїхали. По дорозі зустріли БТР ворогів. Коли почали втікати, виїхали в поле і по дорозі натрапили на яму. Я вирішив перевірити шлях відходу і за кілька кроків натрапив на міну. На щастя, більше ніхто не постраждав. Нас було семеро. Ось вони мене витягли, – згадує Юрій.
Гелікоптером пораненого доправили до Харківського шпиталю. Йому пощастило, що вчасно була надана допомога від його колег, тому що міг стекти кров’ю, зауважили медики. У солдата була відкрита черепно-мозкова травма, він втратив свідомість. Тиждень перебував у реанімації, після чого більше року лікувався у Львівському військовому госпіталі.
Коли мати вперше приїхала провідати сина, права частина його тіла була повністю паралізована, слух пропав і майже повністю паралізувало лице. Прогнозів лікарі не давали, за їхнім висновком, хлопець міг ніколи більше не встати і назавжди перестати говорити. Надіялись тільки на його молодість та жагу до життя.
У той час в госпіталі не вистачало медичного обладнання, палати були переповнені, і пораненим доводилось лежати у коридорах та чекати, коли хтось підійде, оскільки не вистачало й лікарів.
– Я хочу висловити велику вдячність волонтерській організації Чернівців. Минуло вже два роки, а вони мене не забувають, турбуються, допомагають, – каже військовий.
З допомогою волонтерів рідні змогли знайти найкращих лікарів по всій Україні. Допомогти старались усі. З солдатом щодня працювала команда реабілітологів, і в матері кожен новий день був розписаний по хвилині. По кроку намагались витягнути хлопця з інвалідного візка. І хоча сьогодні Юра зовні нічим не відрізняється від здорового чоловіка, все ж таки без ускладнень не обійшлось. У 23 роки хлопець оглух на ліве вухо, а на праве чує частково. І щороку доводиться декілька разів лягати до лікарні на профілактичні процедури.
Коли синові стало значно краще, матері довелось ховати у квартирі всі речі, адже він збирався повертатись на службу. Проте вдруге його не відпустила. Гірко було згадувати, з якого пекла його витягнули. Зрештою він розумів, що з такими травмами воювати буде важко.
Після численних суперечок довелося поступитись батькам. Проте тепер у громадській організації «Спілка учасників АТО в Сторожинеччині» він допомогає демобілізованим учасникам бойових дій вирішувати мирні проблеми.
Нині колишній військовослужбовець живе в будинку своїх батьків, зі своєю молодою дружиною Аллою, яка допомагає чоловікові долати труднощі. Разом, каже, легше справлятись з недугою. Звісно, за пенсію по інвалідності надто не розкрутишся, проте Юрій має мрію. Біля будинку держава виділила ділянку землі, де він зі своїм братом та батьком хотіли б відкрити пункт шиномонтажу і розвивати власну справу. Бо, за словами юнака, з його станом здоров’я роботу знайти складно, проте вправи та підтримка рідних щодня допомагають прагнути більшого.
– І я вірю, що життя в Україні стане кращим, адже молодь хоче жити по-іншому, і ми докладемо всіх зусиль, щоб досягнути мети, – каже Юрій. Незважаючи на недугу, Герой України не падає духом. Впевнений, будь-яка допомога зробить нас на крок ближчими до перемоги.

Станіслав ПОГАЙЧУК.
Фото автора.

Прочитано 23459 разів Останнє редагування Останнє редагування грудня 05 2016

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі
чернівцібудінвест
чернівцібудінвест

Курс валют у Чернівцях

Гороскопи

Ми в Вконтактах

Зв’язатися з нами

 +38 0372 553212

  bykovina@gmail.com

 58013 Україна м. Чернівці вул. Українська 22

Украина онлайн Яндекс.Метрика

> Рейтинг@Mail.ru